Ми часто знаходимося в ситуаціях, які нас дратують або пригнічують, але не наважуємося щось змінити. Це і є некомфортна зона комфорту. Ось кілька історій, що демонструють, як такі ситуації можуть впливати на наше життя
“Так прийнято”
Програміст Андрій працював в компанії на критичному проекті. Через історичні причини він був запрошений на щотижневі зустрічі, присвячені операційним задачам компанії. На цих зустрічах звітували багато колег і вони часто затягувались до 3х годин. Звіт Андрія займав 2-3 хвилини. Всі інші 2 години 57 хвилин він внутрішньо бісився, що змушений марнувати стільки часу, а ввечері дороблювати основну роботу, жертвуючи своїми планами. Майже 3 роки він мовчки ходив на ці зустрічі, вважаючи себе відповідальною людиною. Попри велике внутрішнє роздратування, яке в день наради починалося з самого ранку і тривало до кінця дня, іноді він ще й за келихом пива розповідав друзям, як його це бісить. І нічого з цим не робив. 3 роки, 24 години кожний 7й день… 3672 години. Вирішення цієї проблеми було надзвичайно простим і вкладалося в 7 хвилин – він просто мав попросити свого керівника прибрати його з цих зустрічей. Але страх конфлікту, засудження, відмови та ще низка ірраціональних переконань роками тримали його в цій некомфортній зоні комфорту.
“Сам якось впораюсь”
Бізнесмен Олег отримав новий проект з перспективним клієнтом по рекомендації приятеля. Приятель мав гарні стосунки з цим клієнтом і був зацікавлений в успіху проекту, від якого сам залежав. Крім того, він знав що проект досить складний, тому попросив Олега тримати його в курсі справ. І відразу повідомити, якщо виникнуть бодай якісь складнощі. Щоб мати змогу вчасно допомогти і всі три сторони досягли успіху.
Олег вирішив, що він досить крутий, щоб зробити проект самостійно, і знехтував цими домовленостями. Коли почались перші проблеми, він подумав, що вже має забагато стресу, щоб витримати тиск ще й з боку приятеля. Друга хвиля проблем навіть не навела його на думку звернутися за допомогою, бо він вважав, що приятель на нього ображений. Третя хвиля стала останньою. Зона комфорту, его та страх конфлікту коштували проекту, грошей та приятеля. Чи варті 10 некомфортних хвилин на дзвінок років хороших стосунків, доходів та майбутніх можливостей?
“Це тимчасово”
Віка тимчасово поїхала у справах до іншої країни. Відрядження мало тривати близько 2х місяців, тому компанія їй надала житло та автомобіль. Ключ від гаража був спільний з сусідами, тому щоразу при виїзді та повертаючись додому, вона мала виходити з авто і брати ключ, щоб відмикати ворота і потім повертати його на місце. Досить незручно. Але це така дрібниця, ще й тимчасова, – думала вона, не помічаючи як роздратування від цього з кожним разом накопичується. Вирішення її питання коштувало 5 євро, та 10 хвилин у сусідньому супермаркеті на виготовлення додаткового ключа, поки купувала продукти. А обсяг енергії, яку вона повернула собі, не витрачаючи щоразу на роздратування, був досить помітним.
З цих історій я маю інсайт і питання.
Системність має зворотну сторону і спрацьовує як на користь, так і на шкоду. Коли ми довго робимо щось творче – ми отримуємо колосальний результат. Коли ми довго щось терпимо та замовчуємо – ми також отримуємо колосальний результат з іншим знаком.
А скільки ще таких дрібниць ми готові терпіти і змовчувати щодня, щоб залишатись якомога довше у некомфортній зоні комфорту?
Думаєте, це не про вас?
Тоді підказка – почніть пошук цих дрібниць з власного здоровʼя, самопочуття та стосунків.
