Я вважаю, що сьогодні основна задача лідера – задавати напрямок. І не відсвічувати, бо далі справа за командою, системою та швидкістю адаптації. Які цей лідер попередньо налагодив.
З цим погодяться не всі, бо жага домінувати та хизуватися, природня схильність до мікроменеджменту і паранойя – ще ті погані звички.
Однак, сама постать лідера невпинно еволюцінує попри всі перешкоди.
Так, перше покоління лідерів було харизматичним, героїчно приймаючи всі рішення і вбиваючи одну за одною з голов змія операційки в ручному управлінні. Друге будувало ефективні команди і вже до змія навідувались гуртом. Третє – автоматизувало процес, дозволяючи своїм (вже ефективним!) командам чикрижити змієві голівки швидше. А майбутнє покоління має будувати системи превентивного управління, де ШІ буде шукати аномалії та прогнозувати ризики. Щоб бачити яка з безлічі голів намагається відростати.
Але є одна цікава річ.
Превентивне управління тільки звучить хайпово. Хочу зауважити, що дехто керував своїми ризиками на папері та в екселі ще в минулому столітті. А декому щось заважало побудувати ризик менеджмент досьогодні – слабкий менеджмент, сумнівна культура та неосвіченість.
Тож, допоки учасники конференцій занепокоєні неминучою революцією ШІ… Ті, хто й справді здійснить стрибок у розвитку, – це ті, хто не зупинявся в своїй еволюції.
Ті, зто вміє будувати сьогодні без ШІ – побудує більш досконало із ШІ.
А ті, хто зігрітий надією, що ШІ розгребе його автоматизований бардак, – отримає «розумово відсталий» ШІ.
І не варто хвилюватися про пришвидшений розвиток – будьте певні, еволюція відпрацює надійніше 🙂